Ти про мене знаєш більше ніж я тобі розказую. Я це відчуваю. Ми ледь знайомі, але ти викликаєш в мене дивні почуття захоплення.. Хто ти? Відчуваю, що ти поторочиш мене під своїм ланцюгом, разом з тими, для кого він був дійсно зкований.. Я буду рабинею. Бери ж! Хизуйся і принижуй! Пережовуй мене разом із своїми плодами творчості! Чого чекаєш?
Якось неспокійно. Все мовчить, але щось-таки лоскоче мою душу. Ні! Не впущу! Не впущу!.. Сиди там - за дверима! І ні пари з вуст.. бо кінець мені!.. Кінець.
Але ти все бачиш. Ти все чуєш і предбачаєш. Вік і практика бере своє. Майже в півтора життя опреджаєш моє - нещасне. Краще мовчи. Не стукай. Не стукай, бо відчиниться. І вилетить... І хто ж тоді піймає?..

Сьогодні я знову відчула, як мартіархат і патріархат розмежовують територію мого серця.