Сімнадцять літ, як аміаком в очі.
Добридень, панове!
Пробую щось побачити, зосереджуюсь...
Та марно - лиш зводжу брови.
Так шкода, що плюючи вам у слід
я вас не бачу:
хто сміється голосно так,
а хто просто так плаче.
Як би бачила, то, напевне б, давно вже
ті оченятка б поїла...
А може просто приклеїла б до свого тіла.
А може приштампувала б їх так,
як у Циклопа.
Марно. Всі ваші очі - садистська турбота...
Мені потрібні мої,
щоб хоч краєчком бачить,
як із сімнадцяти років сліпих
перелізаю у вісімнадцять.