Так, я зник. На деякий час.
Дві недільки летаргічного сну - неможливо. І нестерпно для такого.. як я. Дивився старі кінострічки в яких шукав її ім'я.. Переглядав світлини, переспівув пісні, перечитув щоденники і вірші. Аналізув зацвівше минуле. Оцінював свіже майбутнє..
І що ж?
Ніяких змін. Лише втома. Почав говорити сам із собою. Плести вінки. Вживати спиртне на самоті. Палити...
Слабкий. Непостійний. Меленхолічний телепень! Кретин і цуценятко, яке повелося на голосні прицьмокування хорошої панни... Побіг за нею. Погриз сухарі з її рук, полащився біля її ніг, позаглядав їй у вічі, помахав хвостиком, погрався з нею... І втік.
Я дві неділі деградував, щоб знову повернутись до діви душі моєї.. Вона мене кличе.. Зове за собою. І я вже не в силі стриматись.
І я вже не стрималась..