Дитяча гойдалка. Дощ і розмови з тобою.
Я б іще один раз закохалась, напевно,
якби було мені чортирнадцять...
Чужа шкіра на серці моїм.
Так вже сталось і буде так далі, напевно,
будем осторонь ближчих відносин,
будем осторонь змії-спокуси.
будем жити й надалі словами "спасибі" й "пробач".
Стара вежа. Старі її стіни,
я пройшла їх, я бачила те,
що писала ти, мила, раніше,
але мертве тепер усе.
Мертве.
Жити ще можна.
Просто пусто навколо, скрізь.
ні бурштинові гори, ні дощі блискависті, ні дитячі наспівані голоси чисті,
не знаходять глибин у душі моїй...
Все посохло в мені.
Все зівяло. Жити можна ще,
але не так,
як раніше то було з нами,
ні краси, ні любові тої
я не зможу повернути назад.
Судний день. Судна розмова.
Щось стареньке під воротами Бога.
Щось стареньке воркоче під ніс
щось стареньке падає вниз.
Вся любов згорє в багатті
дим зникає числом 14-ать..